ХІІ сонет

... І слово „ раб ” навік забули люди,

Вкраїна скинула ланцюг із дужих пліч.

Згадавши боротьбу у темну ніч,

Тепер народ ніколи не забуде

Душі весну. І знов вона прибуде

У чисте серце  й житиме в душі,

Читаючи Тарасові вірші,

І брат Кобзар навіки з нами буде.

Не зрадимо ми цвіт вишневих мрій

І шлях не згубимо у далі голубій,

Адже у всіх нас доленька одна –

Коли у душу знов прийшла весна.

Пробач нам, Боже, наш минулий гріх,

Благаємо, щоб волю нам зберіг !

ХІ сонет

      

 Звільнив народ свій від тяжких страждань,

Устав Тарас – як сонце на світанні,

Змахнув крилом орлиним на прощання,

Сказав : „ Як я, борись,

                               борцем, як я , ти стань ”.

Нам випав жереб ! Воля – без вагань !

… Як  нам не впасти на курній дорозі ?

Як нам вклонитись чесній перемозі,

Не зрадивши до щастя поривань ?..

Давайте разом небеса любити,

Хоч ми не зорі – ми є їхні діти !

Давайте бачити в ясній блакиті

Шевченка очі, волею повиті.

Давайте жити, як в останній раз,

Хай Батьківщина розцвіте у нас .

Х сонет

                   

Пройшовши шляхом лютих катувань,

Не боїмось ні ворога, ні смерті,

І той наш дух, що був в тюрмі запертий,

Не зрадимо тепер у час шукань !

Ми не покинем, попри біль страждань,

Забуту пісню, що у серці б'ється.

Хай наша воля на весь світ проллється,

Загасить пломінь одвічних вагань.

Ми не в труні ! Звеличитись зумієм,

Бо щиру пам'ять у собі лелієм.

Ми не забули ! Ідемо у світ,

Де нас чекала воля – сотні літ.

Ми зберегли тебе, Вкраїна рідна.

Хай обійдуть тебе і туга, й злидні !

Хотіла б я думкою стати,

Щоб линуть в чужу далечінь.

Без голосу ніжно співати,

 Казати: "За мною полинь!".

Хотіла б змагатись із серцем - 

Творити прекрасне й святе.

 Давати розпуки із перцем,

Та жити у небі проте.

Хотіла б за руку я з Богом

По світі смутнім мандрувать.

Щоб щастя вселить під порогом,

У кожній оселі витать.