Тропи, як спеціальні засоби образності мови

У конкретно – життєвому зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменнику втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і вислови, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називаються тропами (з гр. “зворот”).

В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші. За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого забарвлення і яскравості. Це відбуваєтьяся тому, що троп дає не те означення предмета чи явища, яке стало звичним, а підносить ознаки, які звичайно не виступають на перший план.

Перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші відбувається у тропах за різними принципами. Відповідно до цього визначають різні види тропів.
порівняння – полягає у змалюванні особливостей предмета, явища, дії способом зіставлення з іншим, в якому ці особливості різко виявляються.
Наприклад: Т.Шевченко “Катерина”

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять…

Метафора та її види

Одним з найпоширеніших тропів є метафора (гр. “перенесення”). Це образний вислів, в якому ознаки одного предмета чи дії переносяться на інший за подібністю.

Наприклад: М.Коцюбинський

Там море дере свою синю одежу об скелі на білі клапті…

Отже, метафора є ніби приховане порівняння. У художній мові метафора – явище образного мислення, бо збуджує і збагачує уяву, надає сприйманню емоційного забарвлення. Метафори надзвичайно різноманітні.

Види метафор:

* уособлення (персоніфікація) – образний вислів, у якому ознаки неживої істоти або людини переносяться на неживий предмет, явище.

Наприклад: Леся Українка. “Осінь”

Рветься осінь руками кривавими

До далекого сонечка любого…

Т.Шевченко

Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою…

алегоричний образ (гр. “іносказання”) – все зображене має переносне значення. Алегоричними є байки (можуть бути і ліричні твори. Алегорична мова здобула назву “езопівської”.

символ (гр. “умовний розпізнавальний знак”) – споріднений з алегорією троп.

Якщо основне в алегоричному образі є те, що він відтворює якусь сторону життя за подібністю, то символ – образ умовний. Розвинулись символи з усної народної творчості на основі паралелізму: червона калина – дівчина; сокіл – парубок. Широко застосовував образи – символи у своїй творчості Т.Шевченко: степова могила – символ героїчного минулого українського народу; буйний вітер – символ волі; тополя – самотня дівчина; барвінок – символ дівочої чистоти,

оксюморон (оксиморон) (гр. “нісенітниця”) – поєднання слів протилежного значення

Наприклад: дорослі діти, живі мерці, невесело сміявся.


Метонімія та її види

Це друга велика група тропів.
Метонімія – (гр.”перейменування”) – це образний вислів, в якому предмет або явище змальовується способом заміни назвою іншого предмета чи явища, зв,язаного з першим зовнішнім чи внутрішнім зв,язком.

У метонімії предмети та явища зіставляються не за подібністю, а за реально існуючим між ними зв,язком. Метонімія, як засіб образного відтворення дійсності, дуже поширена в хідожніх творах.

Існує декілька різновидів метонімії:

1)Заміна найменування людей назвою місця, де вони перебувають; країни, де живуть.

Наприклад: У роки війниУкраїна протягнула руку допомоги поневоленим народам

2)Заміна найменування дійової особи назвою дії, яку вона виконує; назвою предмета, що її характеризує або виділяє з інших.

Наприклад: П.Тичина

Перо моє пісні мережить…

3)Зображення дії чи стану одним моментом.

Наприклад: Стала б я на рушник та не знаю з ким.

4)Заміна ім,.ям автора його творів

Наприклад: читати Франка


* синекдоха – один з поширених видів метонімії – образний вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, явищ; на заміні частиною цілого, одним предметом сукупності їх.

Різновиди синекдохи:

1) Вираження однорідної сукупності відповідним словом в однині

Наприклад: П.Тичина

Вдарив революціонер – захитався світ…

2) Заміна цілого частиною

Наприклад: В.Сосюра

Вже поставила турбіну міцна робочого рука…

3) заміна родового поняття видовим і навпаки

Наприклад: Ой піду я понад Дунаями…

* перифраз (гр. “опис, переказ”) – це такий образний вислів, в якому назва предмета чи явища замінюється описом його ознак

Наприклад: замість Т. Шевченко можна сказати – овтор поеми “Наймичка”.

* гіпербола (гр. “перебільшення”) – образний вислів, який становить художнє пербільшення розміру, сили, значення предмета, явища.

Наприклад: Леся Українка

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі,

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльзи мої…

* літота (гр. “простота”) – образний вислів, який становить художнє применшення.

Наприклад: хлопчик – мізинчик

Іронія та сарказм

іронія (гр. “прихована насмішка”) – це образний вислів, у якому слово чи група слів набувають значення протилежного основному.

Іронія є засобом висміювання життєвих явищ.

Наприклад: …Еней, таку уздрівши цяцю, не знав зі страху, де стояв…

Відтінки іронії – вона буває добродушною, з відтінками співчуття.
сарказм – (гр. “терзання”) – угідлива, зла, гірка іронія.

Наприклад: Т.Шевченко

…Застукали сердешну волю та й цькуємо…

Епітет

Епітет (гр. “прикладка”) – це художнє означення, яке дає образне змалювання якоїсь ознаки предмета чи явища, або передає емоційне ставлення до них.

За способом змалювання ознак предметів і своїми художніми функціями епітети бувають різні:

1) Одні з них лише підкреслюють якусь характерну ознаку предмета чи явища (сизай орел, карі очі, біле личко);

2) Інші епітети пояснюють ту чи іншу ознаку відповідно до життєвої ситуації і певного художнього завдання (Леся Укріїнка: “…Все, все покину, до тебе полину, Мій ти єдиний, зламаний квіте…”);

3) Є група епітетів, які передають лише емоції, пов,язані з даним предметом чи явищем у певній життєвій ситуації (А.Малишко: “Ти знов мені снишся на стежці гіркої розлуки…”).

У народній творчості вживається багато постійних епітетів (сира земля, буйні вітри, темна нічка). Народнопісенні епітети зустрічаються і у творчості поетів – Котляревського, Шевченко, Франка.

Але традиційних, постійних епітетів у літературі мало.

Дуже багато авторських епітетів. Творцем авторських епітетів був Т.Шевченко.

Наприклад: очі голубі, аж чорні; нукчемне море; рожева зоря; кругле листя.

Найчастіше епітети витажаються прикметниками. Але бувають і епітети – іменники, зокрема, прикладки (сестра – голубонька, хлопці – молодці).

Віки летять, мов одержимі,
Хвилини, миті – то ріка.
Їм не встановлюють режими,
Режим від часу геть втіка.
Ідуть в минуле недостойні,
Руйнує маятник міста.
У світі лише Бог в короні,
В тандемі з часом він – мастак.
А люди – то суцільне пір’я,
Лише безглуздий неспокій…
Не мають до часу довір’я,
Мандрують в темряві гидкій..