Болото, що не має переходу,
Таїть багато див і муз нетлінних.
Вода його тече лише угору
Краплинами в волоссі заплетенім.
 Вночі по нім мандрує всяка нечисть - 
Їх водяник по дні супроводжає.
Русалка заховалась в очеретах -
Чигає на коханого смиренно.

Через часину ліс вітає ранок.
Проміння опустилося у воду.
Прокинулась дитина нехрещена,
Ступила на травичку водянисту,
Вона - богиня лісових пенатів.
Її ходу порушив дзвінкий поклик
Сопілки, що дураманить срібним співом.
Мелодія приворожила мавку
Ї хлопець, що творив чутливий гомін...
Згубила Лукаша краса-дівчина,
Що в неї крізь повітря видно серце.
Лиш поглядом єдиним вкупі стрілись,
І погубились навіки в лапатих вітах...