Я підіймаюся сходами вище
У сірий тендітний туман.
У Лету кане фантом кладовища.
Пам*ять руйнує обман.
Ось він іде. Його фетровий комір
Духом небес овіва.
Ось він - учитель примарної школи.
Мушля, де перли - слова.
Поглядом ніжним на простір погляне,
Руки подасть до Дніпра:
"Знав я що зустріч з тобою настане.
Ах, ця осіння пора..."
"Милий Тарасе! Моя ти сопілко!
Знав би яка я слаба!
Краю моєї печалі не видко.
Живу як отая верба".
"Катю, лебідко. Ну ж дай мені руку.
Серцем зігрійся в гостях.
Як розлетимося в довгу розлуку
Шану дай моїм костям.
Пообіцяй ти, калино червона,
Що не забудеш мою
Думку святу, як напитане гроно.
Щастя тобі у вірші я нал*ю.
Ледь притулилась до серця живого -
Ось вже немає, розвіяний сон.
"І більш мудріше не буде нікого.
Добрий Кобзарю, до Вас мій поклон.."
