Вранішна перина

Голостнінна і пуста кімната

Сонце з неба виграє кантати

І здається, світ – то моя постіль,

Мов єдиний нероздільний простір.

Віями торкатись штукатурки,

Роздивлятись на столі фігурки,

Вгадувати крізь закриті штори

Тіні, де танцюють осокори.

Неважливо, які мої справи

Потьмяніли всі нудні забави

Перед ранком тихим і примхливим,

Ніжним як морів чужих приливи.

Скільки горя у буденних муках,

Скільки шуму в непотрібних звуках…

Краще залишатись Катерині

У думках на вранішній перині.

Любовь. Романтика

Романтик - мир, его рука ведёт меня по жизни смело, 
И преклоняются века, и заполняются пробелы.
Не забирай у меня страсть к тебе, со мной обьединённый,
Ведь ум мой без твоей любви в оковы горя заключённый.
Я не твоЯ и ты не мой, так хорошо. Но скоро будет
Судьбой подарена любовь, и чувства вновь мои пробудит...

Примитивно об очевидном

Куда к тебе лететь? На небеса?
Не будет этого, всё это чудеса.
Но...Если ты на свете есть ,
Чудес Вселенной всё-таки не счесть.

Меняюсь я, меняешься и ты,
Уже достигли солнца высоты,
Назад дорога нам давно закрыта
Жёлчь темноты позади нас пролита.

Забудут нас, увы, через года,
Но друг о друге не забудем никогда,
Запомни, не брани себя
В оглядке на обидные слова.

Забудь о боли - лечит лишь добро,
И от несчастья исцелит оно.

Глухий стогін

А

 ти дивишся в кохані очі й не можеш надивитись на їх дивовижну глибочінь? На прірву думок, бажань та арктичного холоду? Вони різкі, жорстокі. Майже гримуча суміш з малесеньких крижинок, що збивають з ніг…

 Ти  наче уявляєш себе біля шедеврального портрету, написаного олією, де кожна рисочка чарує, дарує таку собі радість і водночас коле тебе, наче скіпка, в найболючіше місце. Тільки тому, що ти не та, інша, не схожа ні на кого, просто «якась».

Як це.. Ти кричиш від болю, наче граціозна пантера, загнана в пащу капкана. Коли розпач вибухає в тобі, наче тортил, розриває зсередини, робить каменем ззовні. Сльози пекучими ріками течуть по твоєму апатичному обличчю, пропалюють тебе попілом його цигарки. А ти все одно кричиш, ридаєш, чекаєш його, щоб він втихомирив твоє море, викарбував на серці слова, що гріють не гріше від запальнички. Раніше так було. Тепер – мовчання. Глухий стогін.