будь

будь настоящим
дыши и пиши
слушай чуть слышные
песни души

Разлагаться

забыть о мире
стоит навсегда.
он мертв. не стоит
и бояться.
дороже сердцу рушить
города.
давайте вместе
смело
разлагаться.

Вербер

читай меня
по страницам вербера.
снимай на видео
мой светлый триумф...
твое лицо, цвета серого свитера
стоит мира,
а может, и двух

друг

здорово, моя милая,
что мы
остались одни.
наедине мы белокрылые
и светлы,
словно летние дни.
мы не путаем и не ищем
по обрывкам архивов
вокруг
и так, здорово, моя милая,
что ты - это я. значит, друг.

Одиночество

не стыдитесь одиночества,
господа,
оно вам очень к лицу подходит
и к коже.
видите, луна не стыдится его тоже
та, что в окружении тисячей звезд...
навсегда

безумцы

сигарету в зубы
и
по пляжу
легким бегом
к солнцу
ты больше
похож
на безумца,
больше, чем
Я
даже...

приходи

приходи ко мне
в полуночи,
когда все этажи
как в дурмане...
приходи ко мне,
если хочешь -
мы для всех до утра
завянем

Потухнуть.

Мне без этого неба не жить.
Как оставить свою невинность
И свиданьями дорожить
С незапятнанными и сильными.

Как отправить свой дымный воздух
По округе с чужой молвой.
Он во все уголки разнесется,
Даже в те, что прошиты тобой.
Как забыть свою крепкую память,
Что не рушится от новых дней…
Как малышку свою оставить
В переплете колючих ветвей…
Как фригидность унылой дамы
Полумраком своим освежить…
Как разбить фоторамочку с нами…
Как потухнуть… А значит, не жить

Клони розпрекрасні

Пекуча спека... Темний чад...
Та не спустілий променад...
Рожеві нігті, світлі пасма -
Усі ви клони "розпрекрасні"!
У вухах плейер і гордий погляд,
Сухенькі ніжки всім на огляд,
Але що ж в вас у голові?-
ПУСТА печера й комарі...
Напевно, через ...надцять років
Нащадкам ви дасте уроків:
Як стрілки вміло підвести
І долю НАНІВЕЦЬ ЗВЕСТИ...

2 осені

Дві осені сьогодні - дві учора,
Два літа завтра - потім вже зима,
Від слів безглуздих репнеться комора,
А потім пустка - і життя нема...

О лете

Солёный закат
Опускается в мыльную пену.
Это ангелы
украли электричество.
Я все здесь, лето, ваше величество..
Хоть кусочек мантии вашей одену...

Я -
лишь капелька пота на вашем лучистом лице.
Я -
прохлада
и время мое прийдет.
Вы застыли в полете и сели
на моем крыльце
И всего оттого,
что был долог полет.

Карамболь не заменит сиянья зениц
И ваш полдень порою жесток
невозможно...
Но как только вы сдесь - вновь
сияние лиц..
И тогда прекращаю я быть настороженной.

(я поїду від тебе. вибач)

це місто не має рук...
але воно буде обіймати мене до останнього.
і ніч, мов скажений крук
залетить до вагону спального...

*

стоило ли идти к этому дню..?
боль не предотвратили твои слова.
мильярды гитар и девчушек ню
спокойствия не принесут.

Мрія і тягар.

О ця зачудована картина,
Мрія впала манною із хмар…
Поруч ми.. І ти зі мною линеш.
Ти моя пір’їна й мій тягар.

Погляд ту море

Поцілунки сонця на твоїх скронях
В сукні мов заблукав помаранч…
Море це не звикле до безсоння,
Коли в нього кинуть погляд, наче м’яч..

vocab.

На огне выжигай обещания сладкие

Я прочту, только если сгорю.

Не трудись – я ведь рыба по гороскопу,

Так что твой треп адресуй

Словарю.

29 января 2012.

Я всю жизнь примеряюсь на осень
В самый раз, или чуть ушить?
В левый бок бампер неба заносит,
оттого я не знаю как жить.
Снова день мой железная вьюга,
Сотни слов и одно лишь во вред...
Мы когда-то не знали друг друга
До печатного слова "привет".
* * *
Мы с тобой на сезон не похожи,
Збиты зонтики ветром в овраг
В спину шепчут с ухмылкой прохожие:
"Им лишь песни и речи в стихах" 

const♥

Пусть мы как ветер
И пусть молодые,
Но мы как константа,
закон Фарадея...

3

Кохаю, як життя кохаю

Я лиш тебе, 
мій сон
В реальності сирій
І більше я не звикну
До чужого раю…




Мені не треба неба, 

Мені вдосталь, що знаю, 

Що ти лиш мій…

 Що ти лиш тільки мій…

Закінчимо

Довгі імена, наче тропічні дощі.
Іх носимо і молимось на ідеали.
І чигаємо порно-канали
І шукаємо зброї в душі.

Ми ножем по спині, із розгону в бруд...
Ми одні серед всіх. Але нас не хвилює
Кожен сам, в однині лиш воює
Протягом полинялих секунд.

А ми друзі всі. Ми закохані в голос планети…
І могли б пити чай уночі,
Підбирати в під’їзді ключі,
Коли ми уже трохи пропиті…

Але замість любові до всих
Ми тримаємо зброю в руці
І пускаємо страх по щоці
І чекаєм, щоб грім трохи втих.
По вікам, по рокам, місяцями
Ми націлюєм лезо в людей,
Не питаючи те, із грудей,
Вже коли закінчимо з боями???

О доброте

стоит ли посещать погибших,
стоит мне об истоках помнить?
стоит ли, как усталой рикше,
на себе везти беспокойных?

стоит ли мне глаголить правду
и покоить чужие тайны?
строить ли для других фасады,
а сомой поселиться в стайне?

стоит ли доверять прохожим
и в глазах их искать надежность?
стоит мне всех пускать под кожу?
откровенье - большая сложность..

я осипну, останусь без крохи.
и никто обо мне не вспомнит,
ну и пусть!
 на последнем вздохе
мне глаза доброта закроет.

Замок із піску

Вода тече 

і тихе плесо

Руйнує

 димний

 неспокій..

Ти – любий принц,

а я -

принцеса.

Ти маєш сенс 

в мені

 такій.

Ми

 наодинці 

  і будуєм

Наш знак 

любові… 

мов інь-ян.

Піски 

ми пальцями

 цілуєм

І забиваєм сіль

 до ран.

Вогонь бринить

 і дума-спека

В долонях розум нам

 стиска.

Ми вже 

горимо

 без кам-бека..

Зап*ястя, як у батрака.

Тяжкі,

 залізні,

вкриті черню

Кров з опіків 

тече в  ріку.

Стрічаєм в сні зорю

 вечірню

Й руйнуєм 

замок наш з піску…

Аффтор

Полёты

Пальцы откинулись в волосы лета

Наедине. Тоесть как-то вдвоем

Нас расфасуют по тесным брикетам

Ну и отправят с другим багажем.

Айсберги, снег и распутница-вьюга

Нас окружили стальной пеленой.

Слаб сдесь июнь, ну а мы друг для друга

Стали Сахарой доныне чужой.

Наши тела не найдут с вертолетом.

Сто миллиардов служебных собак.

Только в забытье бывают полеты…

А без полетов с тобой мне никак.

Мертва

Зимовим вогнем обпекло тобі скроні..

І вії опущені в мряку і жаль.

Душа не співа – у ній хор похоронний

На очі тягне страхітливу вуаль.

Сидиш посеред вже зотлілої осені

І кава застигла у кризі німій.

Ти згадуєш вас у дитинстві ще босими

І ваш гармонійний сердешний спокій...

Тепера нема. Усі фарби вже вимиті

Останнього янгола світу сього

Покривають дошки попід землю зариті…

Й життя закінчилось не тільки його. 

Твои крылья

Обещаю беречь твои крылья. 

                                                                                         Обещаю не спать ночью

 И когда мне захочется в прозу, 

Я поставлю лишь многоточие.

про любов

Про любов я тобі напишу

На папері й на сивих стінах

І втечу. Я така є постійно.

Я чіпляю на вуха лапшу.

Ну а ти мій близнюк і фантом

Співпадають по пікселях гени..

Я палю всі твої Карфагени,

А ти душиш гудком і дротом.

Ось у рамці диплом за невірність

Ми удвох нагороджені злом…

Проти нас лише лом – це прийом

А все інше звертається в тлінність.

І до скреготу ці кляті складності…

Ніжність в серці? Я? Ні, не чув.

Оболонку у мені відчув…

Ти – предтеча до безоглядності.

Це кінець і лиш спогади ріжуть.

Все пройнято колишнім й чужим

Ппереходим на сплячий режим:

«Катя - б****» в соціальній мережі…

Вчителю

Хоч ковтнути душі крапелину.
Хоч припасти до вічних думок..
Вірить в твердість наук до загну
Мати вірну із тисяч стежок.
Які леми? Аксіоми і теми?
Все дарма в порівнянні із тлом..
Що пожежа  у серці лишила,
Знищивши зло загалом.

Омий-но світлом, вчителю!
До рани прикалди священний панімпсест.
Хай небо -вниз... Засохнуть океани,
Коли забуду твій печальний текст.
Ви будьте і зі славою живіте
В долонях свята й праці золотій..
Хай учні, наче бджілонькиу квіті
Трудитись будуть к гордості твоїй

Моєму морозному

Ти залишай мене. Хай сипле сірим снігом

На твою маківку всевишній сивий дід..

Хай - Січень. Хуга. Непроломна крига

Най паморозь пришле листом палкий привіт.

Забудь про все, коханий, не вагайся

Тужи, пали і пий сухе вино

Вже зготувала міць зимові сланці -

То й буде абсолютно все одно.

Реальність вже фіалкова. І нишком –

Як слайди, ці світлини у вікні

І чути як зима в фіранку дише

Й торкає простирадлом по спині.

Дається взнак захованість світила

До твого ледь сп’янілого лиця.

По ньому криця і сльоза ходила

А я лиш цілувала без кінця…

Лежи собі, мій янголе. Най спокій

Побереже твій спомин і полон

Відпустить пам’ять образ одинокий

Я з ним піду як не згаданий сон.

обрывками

***
Я всю жизнь примеряюсь на осень
В самый раз, или чуть ушить?
В левый бок бампер неба заносит,
оттого я не знаю как жить.
Снова день мой железная вьюга,
Сотни слов и одно лишь во вред...
Мы когда-то не знали друг друга
До печатного слова "привет".
* * *
Мы с тобой на сезон не похожи,
Збиты зонтики ветром в овраг
В спину шепчут с ухмылкой прохожие:
"Им лишь песни и речи в стихах"